Ніжинська РДА

Ігор Качуровський заповів поховати його в Крутах

23 липня 2013

23 липня 2013 року заступник голови райдержадміністрації Людмила Сипливець, начальник відділу містобудування, архітектури та житлово- комунального господарства Олександр Ярмак, голова наглядової ради громадської організації «Благодійний фонд «Ніжен» Микола Шкурко та член цієї організації Микола Науменко здійснили робочу поїздку в село Крути з метою вирішення питання щодо поховання урни з прахом відомого українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця Ігора Качуровського, який помер 18 липня ц.р. в м.Мюнхені.

Напередодні смерті Качуровський написав лист-заповіт, в якому просив поховати його на території садиби в селі Крути Ніжинського району, де пройшли його дитячі роки.

Разом з сільським головою Михайлом Беспалим та директором Будинку культури Світланою Вороною члени робочої групи оглянули садибу та прилеглу територію, поспілкувались з господаркою будинку, в якому жив у дитинстві Ігор Качуровський.

Сектор інформаційної діяльності

та комунікацій з громадськістю

Довідково:

Ігор Васильович Качуровський народився 1 вересня 1918 року в місті Ніжин у родині випускників Київського університету. Батько був юристом, згодом спеціалізувався ще й в економіці, певний час обіймав посаду державного секретаря Центральної Ради. Мати закінчила жіночі курси при Київському університеті з фаху історії.

1932 року, тікаючи від розкуркулення (Качуровські мали невеликий маєток із садом у селі Крути), сім'я оселилася у місті Курськ, де 1937 року Ігор Качуровський закінчив десятирічку.

Ігор почав навчатися в Курському педагогічному інституті, але навчання перервала війна. 1942 року Качуровські повернулися до Крут. Через рік, пізнього літа 1943 року, рятуючись від вірної загибелі, родина поетапно перебралася на Захід. Спочатку Качуровські оселилися на Самбірщині, зими 1944—1945 років перебули в Словаччині, в лютому 1945 року опинилися у таборі в Лінці на Дунаї. Далі втекли з табору, блукали по Австрії, знайшли недовгий притулок у австрійських таборах у Карінтії (до 1948 року) і зрештою через Італію виїхали до Аргентини.

Понад 20 років Ігор Качуровський заробляв на життя тяжкою працею чорнороба: вантажника на залізниці, двірника, асфальтувальника. І хоча ще в Австрії він дістав премію за перше надруковане оповідання, тільки наприкінці 1960-х років письменник зміг нарешті присвятити себе гуманітарній праці. Він читав курс давньослов'янської мови та літератури на курсах славістики при Католицькому університеті та російської літератури при університеті Спасителя в Буенос-Айресі.

Наприкінці 1950-х років Ігор Качуровеький був вільним слухачем Графотехнічного інституту, після чого випробував себе у ролі викладача, предметом його лектури була художня творчість.

Понад 20 років (1968—1990) Ігор Качуровський перебував на журналістській службі на радіо «Свобода» в Мюнхені. 1973 року як докторант Українського вільного університету (УВУ) захистив дисертацію «Давні слов'янські вірування та їх зв'язок з індоіранськими віруваннями». Від 1974 року викладав в УВУ курси теорії літератури та історії новітньої літератури.

Наукова діяльність

Автор праць з теорії поетики. Член ОУП «Слово» та НСПУ.

Перекладає з іспанської, німецької, італійської, португальської, французької, польської, російської, білоруської поезії.

Качуровського справедливо називають продовжувачем традицій «неокласиків».

Широко відомі його книги з проблем поетики:

• «Новела як жанр» (1958),

• «Строфіка» (1967),

• «Фоніка» (1984),

• «Нарис компаративної метрики» (1985),

• «Основи аналізи мовних форм» (1994).

Премії

• 2002 — премія імені Максима Рильського.