Ніжинська районна державна адміністрація Ніжинська РДА Чернігівської області

Щорічно в третю неділю травня згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування, відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. 

За період масштабної репресивної кампанії 1937–1938 років, яку назвали Великим терором, в Українській РСР засудили 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту відправили до в’язниць та виправно-трудових таборів (звільнено було тільки 0,3%).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу із «соціально-ворожими елементами», через терор упокорити населення, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була ідея Сталіна про те, що в міру успіхів соціалістичного будівництва, класова боротьба загострюється.

Офіційним початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року № 00447, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Утім наявні документи НКВД (накази, листування, телеграми) свідчать, що наказом лише формалізували масові репресії, а готували їх заздалегідь.

Цим документом впроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за першою категорією означали «розстріл», за другою – ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВД СРСР (від російського Главное управление лагерей). Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року його збільшили до понад 83 тисячі. Причому наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський неодноразово зверталися в Москву з проханням надати додаткові ліміти.

Ще до набуття наказом № 00447 чинності органи зробили «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання директив із центру. А вже у червні 1937 року розпочалися масові арешти. 10 липня політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок» для спрощення процедури засудження  (вони повністю суперечили радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року). До складу трійок зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор і перший секретар обласного, крайового або республіканського партійного комітету.

Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених, які фактично були позбавлені права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Психологічним тиском, а то й знущанням і нелюдськими тортурами слідчі «вибивали» з арештованих потрібні зізнання, які ніхто не перевіряв. У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було надано на найвищому рівні ЦК ВКП (б).

Часи Великого терору породили в масовій свідомості радянських людей тотальний страх і недовіру. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, страх доносів та обов’язок публічно таврувати так званих ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937–1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також вплив на нових висуванців і суспільство загалом. Участь у тих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання застосовуваних методів державного управління. Таким був метод «сталінської кадрової революції».

Великий терор згорнули також за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.

«Великий терор» на Чернігівщині як складова комуністичних політичних репресій

5 серпня 1937 року була заснована трійка у складі першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У П.Маркітана, начальника УНКВД по Чернігівській області М. Корнєва та Склярського.

В УСРР для проведення державного терору було створено 45 міжрайонних оперативних груп. З них на території області 7 – в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні.

Липневий ліміт 1937 року – для Чернігівщини - 300 чоловік розстріляних і 1300 заарештованих. Потім ліміти збільшили…

Упродовж 1937 року ліміти на арешти і розстріли підвищувалися ще шість разів, які постійно збільшувалися.

Із 9 серпня 1937 року до 26 вересня 1938 року «трійка» винесла вироки 8108 заарештованим, причому лише 8 осіб було звільнено, 4367 осіб вбито, ув’язнено — 3733 особи.

У вересні 1938 р. Олексія Федорова обрано першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. Тільки з досліджених документів тепер відомо: він безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.

Місця масових розстрілів на Чернігівщині (приклади):

У Чернігові розстрілювали в підвалі будинку НКВС (навпроти центрального ринку, зараз там міська санепідемстанція), а ховали трупи біля с. Халявин Чернігівського району Чернігівської області, тепер там пам’ятний знак і хрест.

У Ніжині – в будинку НКВС і церкві на базарі. Там встановлено пам’ятний знак.

Пам’ятний хрест односельцям – жертвам комуністичних репресій та Голодомору-геноциду в с. Сокиринці Срібнянської селищної громади Прилуцького району Чернігівської області встановлено з ініціативи та на кошти громади.

Катування, розстріли невинних без суду і слідства, депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилося в історії. Однак, після вторгнення росії в Україну ідеологічні спадкоємці тоталітарних режимів у росії знову принесли ці жахіття на українську землю.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті