back

Це треба не їм – загиблим, це треба нам – живим…

28 лютого 2013

Минули десятиліття відтоді, як закінчилася Велика Вітчизняна війна, а життя знову й знову відкриває нові, страшні й трагічні сторінки історії протистояння між окупантами й поневоленим, але не зламаним радянським народом. Однією з таких сторінок, жахливою за масштабами лиха й жертв, стало містечко Корюківка, зусібіч оточене лісами. Саме там діяли партизани, які не давали спокою фашистам. Ті, неспроможні знищити рух опору, знищували мирне населення. В ніч на 27 лютого 1943 року група партизан загону Федорова під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон. Про вдалу операцію доповіли наверх, склавши список трофеїв, які вдалося роздобути. Це спровокувало жорстоку й безжальну реакцію німців. Виконавцем каральної акції був батальйон 56-го карального полку фельджандармерії на чолі з начальником чернігівської служби безпеки Крістензеном. 1 березня німці зібрали всіх – від шестимісячних малюків до 78-літніх старців у клубі, церкві, театрі, ресторані та земвідділі під приводом перевірки документів…

В той день загинуло 6700 людей, розстріляних, закатованих, повішених і спалених живцем у приміщеннях, які стали пастками для бранців. Із 1300 дворів спалили 1290. Лише одиниці змогли врятуватися. Але фашисти повернулися 9 березня й знищили всіх, хто вберігся під час першої акції. Ось так 160 покришок, восьмиметровий дерев’яний міст, 2 гаражі, 2 автомобільні лебідки, склад пального, зброя та боєприпаси до неї зрівнялися в ціні з майже семи тисячами людських життів… Через десятиліття плавить мозок одне питання: чому майже п’ятитисячне партизанське військо не виступило проти п’ятисот карателів і не захистило мирне населення?..

Трагедія в Корюківці – це історія спаленого села, яких за час окупації тільки на території України було 1377. Лише незначну частину загиблих вдалося ідентифікувати, імена лише півтори тисячі внесені до книги памяті Корюківки, а їх загинуло за період окупації 7,5 тисяч. Тож, аби вшанувати пам'ять безневинних, Президент України Віктор Янукович видав указ про відзначення 70 роковин корюківської трагедії. 1 березня в містечку відбувся ряд заходів. Долучилася до загальнодержавного вшанування й Ніжинщина.

Саме корюківській трагедії був приурочений районний виховний захід «Загиблим корюківчанам присвячується», який відбувся в останній день зими в Талалаївській школі. Ініціатором та організатором виступив районний відділ освіти. Участь взяли: голова Ніжинської РАД Володимир Другаков, начальник відділу освіти Леся Лозова, директори та заступники директорів опорних шкіл та шкіл, що входять до Талалаївського освітнього округу.

Історичні факти, які дійшли до нашого часу, спогади, хроніку демонстрували присутнім ведуча, методист з історії, Тетяна Черненко, вчитель історії Талалаївської школи Людмила Єсипенко та місцеві школярі. Надзвичайно чуттєво й проникливо молодь передавала у своїх виступах трагічність минулих подій.

От героев былых времен

Не осталось порой имен…

Так, зовсім мало сьогодні відомо імен загиблих, але ще живуть серед нас очевидці тих подій, які упродовж усього життя несуть пам'ять і передають її іншим. Як от колишня вчителька початкових класів із Колісників, пенсіонерка Ольга Кузьмівна Ющенко. Уродженка Рейментарівки – невеличкого села біля Корюківки, вона разом зі своєю матір’ю та сестрою тікала до партизанського загону від гніву карателів, адже їхній чоловік і батько був народним месником. Родина за це поплатилася дорогою ціною, втративши найрідніших людей.

П’є журавка воду, джерело без дна,

П’є журавка воду, воду п’є одна…

Лише попелища залишилися після каральної акції та десяток остовів від цегляних будинків і комини, чорні від попелу й диму комини згорілих хат, як страшні свідки масової загибелі людей… І знову хвилина мовчання, і знову палають свічки, і знову сльози в очах нащадків. Ці сльози залишать у дитячих душах пам'ять про трагічні події на нашій землі, вони не дадуть зарости стежкам до могил загиблих, проростуть вдячністю в майбутніх поколіннях. Про це говорив, звертаючись до присутніх, голова райдержадміністрації Володимир Другаков. Його шкільні роки пройшли у Щорсі, неподалік від Корюківки, але Володимир Леонідович лише в дорослому віці дізнався про справжні масштаби трагедії у поліському містечку. Будучи учнем, він не раз пройшов стежками партизанського загону, не раз зустрічався з ветеранами, не раз чув розповіді про звірства фашистів. Такі дні, як і День захисника Вітчизни та День Перемоги, – не формальні свята, а священні дати для керівника району, адже двоє його дідів не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної. Тож, дякуючи всім організаторам заходу, учнівському колективу, він побажав і надалі нести вахту пам’яті, аби жахливі трагедії не повторилися, аби наші діти й внуки жили у мирі й спокої, а матері не боялися за своїх дітей.

Директор Талалаївської школи Петро Козачук нагадав, що в роки війни в приміщенні залу, де відбувався захід, діяла церква, сюди приходили люди, аби помолитися за тих, хто зі зброєю в руках захищав понівечену землю, й за тих, хто склав голови, рятуючи її від ворога. Минули сім десятиліть, а в залі знову лунає молитва. Зі свічками пам’яті в руках мирне покоління молиться за своїх героїв і безневинні жертви війни. Це треба не їм – загиблим, це треба нам – живим…

Олена НАЙДА