Ніжинська районна державна адміністрація Ніжинська РДА Чернігівської області

Українська вишиванка - це гордість нашого народу.

Щорічно 19 травня ми відзначаємо День вишиванки - свято традиційного українського одягу. Вишиванка - це предмет гордості українців. Це традиція, яка передавалася з покоління в покоління, попри численні утиски української культури.

Історія української вишиванки

Не можна точно встановити період виникнення вишиванки. Зачатки цього ремесла існували ще у скіфів. Також візерунками, схожими на вишиванку, прикрашені деякі предмети посуду Трипільської культури. На бляшанках VI століття зображені фігури чоловіків у вишитих сорочках, схожих на костюми часів Київської Русі.

Під час розкопок могил і курганів археологи знаходили старовинні вишиті сорочки. Це говорить про те, що вишиванка була дуже важливою для наших предків, адже в могилу кладуть найцінніші речі.

У Київській Русі вишиванки вважалися дорогим і ошатним одягом. Робота вишивальниць дуже цінувалася, цим ремеслом володіли небагато. Існували спеціальні школи, де навчали ремеслу.

До XV століття вишиванки стали більш доступними, а робити красиві візерунки вміла майже кожна жінка. Молоді дівчата вишивали собі сорочки до весілля для приданого. Також більш популярними стали чоловічі вишиванки. Костюми ділилися на повсякденні та святкові.

Кожен регіон України має візерунок вишивки, характерний саме для цієї місцевості.

На Полтавщині вишивали білою ниткою на білій тканині за допомогою техніки гладь.

Вишиванки Вінницької області відрізнялися поєднанням великої кількості технік і кольорів.

На Житомирщині вишивали дрібним хрестиком і використовували прості геометричні візерунки, а також покривали вишивкою весь рукав.

Київські вишиванки відрізнялися багатими рослинними візерунками. У Чернігівській області вишивали абстрактні орнаменти дуже дрібним хрестиком і часто використовували бісер.

На Дніпропетровщині часто вишивали чорною ниткою та обшивали манжети рукавів.

На півдні України та в Криму були популярні квіткові візерунки.

У Запорізькій області часто вишивали квіти і калину, а в Одеській - геометричні візерунки червоною і чорною ниткою.

Поряд із вишитою сорочкою в особливій шані був і вишитий рушник.

Український вишитий рушник за своїм значенням для нашого народу став священною реліквією.

З давніх-давен наші предки вишивали рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством, бо їх ніколи не сідали вишивати хворі або з поганим настроєм. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід’ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.

Певне, у жодному краї на землі немає таких оберегів, як в Україні: заквітчаних, зазеленених, яскравих і сонячних, з краплинками смутку. Наші вишивані вироби не виготовлялись – творились за певними законами і таїнствами. Кожна майстриня мала свої секрети і закодовувала  в них особливу енергетику. Ось чому такий подарунок мав важливе значення і був для людини надзвичайно цінним.

Є  у музеї Марії Заньковецької, що в Заньках, сакральні речі, які належали актрисі – подарунки від дорогих їй людей. З Ганною Затиркевич-Карпинською Марію Костянтинівну поєднувала щира жіноча дружба. Її мережані рушники ручної роботи стали оберегом жіночої долі Заньковецької. А яскраву творчу долю актриси, як і долю всього українського театру, беріг і примножував рушник, подарований щиро прихильною родиною Кропивницьких з дарчим написом: «… Світи ж ти вік на ріднім небі, світи, як сонечко ясне – і рідний вітер хай від тебе тумани, хмари хай жене».

То ж нехай у День вишиванки сорочка та рушник із блакитного неба і золотої ниви, з орнаментом із квітучих садів огорне разом з магією наших молитов рідну Україну і вбереже всіх, хто боронить її незалежність.

За матеріалами директора Меморіального музею М. К. Заньковецької Ольги Новак