Ніжинська районна державна адміністрація Ніжинська РДА Чернігівської області

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події. Але все це відходить в історію. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, і, здається, ніщо не нагадує про війну. Але є події, які не мають терміну давності, про які страшно говорити, навіть через 70 років, які і досі болем відгукуються у серцях.

Саме про одну з таких подій і хотіли нагадати людям учні Талалаївської ЗОШ І-ІІІ ст., які під керівництвом вчителя історії Єсипенко Людмили Олександрівни провели районний виховний захід «Історію не перепишеш. Пам’ять не зітреш» Історія спаленого міста». Учасниками заходу були: члени районного методичного об’єднання вчителів історії з 16 навчальних закладів району на чолі з методистом районного методичного кабінету Черненко Тетяною Віталіївною, керівництво та старшокласники Талалаївської ЗОШ І-ІІІ ст., члени історико-краєзнавчого гуртка «Вікторія».

Учасники заходу, присвяченого 70-річчю Корюківської трагедії, розповіли про трагічні сторінки з життя м. Корюківка. Ми дізналися багато нового, перегорнувши ще одну сторінку нашої історії.

Є на території Чернігівської області містечко Корюківка – центр Корюківського району Чернігівської області. До 1 березня 1943 року містечко нічим не вирізнялося з - поміж інших українських міст і сіл. Та історія внесла свої корективи, і сьогодні при згадці про Корюківку 1943 року у нашій уяві постає Корюківська трагедія.

Велика Вітчизняна війна і період німецько-фашистської окупації стали для корюківчан суворим випробуванням. Саме тут, на Корюківщині, була серцевина всенародної боротьби з фашистськими оккупантами.

На окупованій території фашистські загарбники оголосили розпорядження, за яким на кожного мирного жителя покладався обов'язок... відбивати напади партизанів. Якщо ж останні через недостатню пильність населення все ж таки заподіють "новим господарям" будь-яких збитків, частина мешканців того населеного пункту буде розстріляна. Отже, каральні акції були неминучі: за логікою фашистів, їхні воєнні втрати мали бути відшкодовані життями беззахисних жінок, дітей, стариків...

Пам`ятаючи про засторогу німців щодо співпраці із партизанами, налякані люди сім’ями вирушали до знайомих на околицю Корюківки, щоб звідти було легше втекти до лісу. Та з’ясувалося, що вони йшли назустріч смерті, бо вона чекала саме тут. Багато чоловіків і юнаків повтікали, бо вважали, що кара впаде в першу чергу на них, як це було в Тополівці, Єліно та інших селах. Але більшість людей не вірила в найгірше, не наважувалася залишити домівку. Та й Корюківка - не хутір. Хіба ж можна розправитися з тисячами людей?

Усе почалося з околиць. Есесівці заходили до хат, де збирались у тривозі люди, ніби для перевірки документів. Убивали усіх – від немовлят до людей похилого віку. Йшли від хати до хати, а за ними йшли ті, що підпалювали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

Три дні горіла Корюківка, 3 дні лилась кров , три дні душогубці стояли в Корюківці поки не спалили і людей перебили до 7 тисяч. Вдень і вночі палали червоні язики над Корюківкою,аж з лісу було видно. Очевидці кажуть, що дим і зарево від пожеж було видно у Щорсі, за кількістю жертв Корюківська трагедія майже в 45 разів жахливіша за горезвісну білоруську Хатинь! Але, на відміну від Хатині, не відома усьому світу, проте історія з часом усе розставить на свої місця. Корюківка піднялася з руїн. У центрі міста про страшну трагедію 1943 року нагадує пам'ятник-меморіал на честь героїчного опору жителів Корюківщини фашистським загарбникам.

Ось таке жахіття довелося пережити мирному населенню. На багато запитань хотілось би знати відповіді. Це була жертва, велика жертва, але заради чого? Чому партизани, які стояли поря, в Корюківських лісах, так і не прийшли на допомогу?...

Ми, молоде покоління, повинні пам’ятати і шанувати людей, дякувати їм, схиляти голови перед їхньою долею. Саме з такою метою і відбувся цей виховний захід, щоб іще раз нагадати , що без пам’яті про минуле – не буде майбутнього. Учні та вчителі висловили слова подяки Єсипенко Людмилі Олександрівні, голові батьківського комітету школи Бондаренко Оксані Іванівні, ведучим Кобзар Інні та Лаврінець Альоні та активним учасникам заходу Кобзару Владиславу, Вергуну Володимиру, Петриченку Володимиру, Цибі Денису, Процько Ліді, Корсакова Юлі, Литвиненко Вікторії.

Петрик Мар’яна, учениця 10 класу Сальненського НВК І-ІІІ ст.,

член історико-краєзнавчого гуртка «Вікторія»