back

26 листопада 2012

Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки - твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З давнини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь:

«Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три».

Адлер Королів

У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії — голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала три пошесті масового голоду: у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 рр. Голодомори призвели до значних жертв, принесли багато горя. У кожного з них були об'єктивні й суб'єктивні витоки, причини і наслідки.

Катастрофічну продовольчу кризу, в якій опинилася Україна на початку 1920-х років, викликала насильницька політика “воєнного комунізму”. Штучний голод в Україні 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації “куркульства” як класу, знищення “ворожих елементів”. Зубожіння у 1946-1947 рр. стало наслідком перекладання тягаря розрухи, що спіткала економіку СРСР у період Великої Вітчизняної війни, на населення.

Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. А пішли ж найкращі, понесли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь нашого народу, якого ніколи не щадила доля. Але голодомор завдав такого удару, якого наш народ ще не знав.

Починаючи з 1990 року питання Голодомору залишається важливим поряд з іншими проблемами відродження українського народу, його історії, мови і культури, відновлення історичної справедливості.

Протягом тривалого часу розміри катастрофи уперто приховувались. Навіть у вже незалежній Україні інформація про цю трагедію подавалась дозовано, висловлювала непослідовно і безсистемно. Але поступово під впливом і на вимоги міжнародної спільноти, національно-політичних сил, патріотично налаштованої демократичної української громадськості влада змушена була частіше згадувати про це і проводити від річниці до річниці заходи по вшануванню пам’яті жертв голоду.

Офіційне визнання факту голоду на державному рівні відбилося в Указі Президента України «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні» виданого 19 лютого 1993 року Леонідом Кравчуком. Указом передбачалося проведення Днів Скорботи і Пам’яті в Україні у вересні. Тоді на Михайлівській площі міста Києва було встановлено пам’ятний знак «Жертвам Голодомору 1932-1933 років». Знак став символом українського голодомору, візитною карткою розтерзаної нації.

Пізніше Леонід Кучма, перебуваючи на посаді Президента України, своїм Указом від 26 листопада 1998 року встановив «День пам’яті жертв Голодомору», який повинен відзначатися у четверту суботу листопада. А 28 листопада 2006 року Верховна рада України підтримала ініціативу Президента і ухвалили законопроект про визнання Голодомору геноцидом. Такий активний інтерес до даної проблеми вищих ешелонів влади не залишив байдужими і місцеві та районні рівні. Не винятком є і Ніжинський район.

Починаючи з травня 1993 року в с. Галиця на місці масових поховань померлих в 1932-1933 роках було встановлено пам’ятний знак (хрест). Потім протягом 2007-2008 років такі знаки з’явилися в с.Талалаївка, смт. Лосинівка, с.Безуглівка, с.Перемога, с. Липів Ріг та ін.

Як і кожного року на Ніжинщині в останні листопадові дні цього річ пригадують трагічні ті події. 23-24 листопада в населених пунктах району пройшли заходи до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

23 листопада заступник голови райдержадміністрації А.В.Пономаренко взяв участь у мітингу-реквіємі до Дня пам’яті жертв Голодомору в с. Безуглівка.

Крім проведення заходів, спрямованих на вшанування пам’яті тих, хто постраждав від голодоморів та масових репресій на Ніжинщині активно проводиться і наукова пошуково-дослідна робота по встановленню реальних наслідків тих страшних подій.

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки зла, заподіяного насильницькою колективізацією і голодом, роками панування тоталітарного режиму. Тільки правда, якою б гіркою і страшною вона не була, здатна розкріпачити волю людини. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль своєї історії, віднайде собі наш народ щасливу долю.

Тетяна Листопад

спеціаліст 1 категорії сектору з питань

внутрішньої політики райдержадміністрації