Сам по собі місяць серпень, як хронологія, відлік часу і ніяк не прив’язаний до подій в ньому. Але ж події, що відбувалися і відбуваються, можуть зацікавити.

    Останній місяць літа серпень. Традиційно це жнивний місяць, бо й назва його походить від слова «серп», яким у прадавні часи, та ще й після Другої світової війни аж десь до 1955 року наші рідні збирали хліб в полі прадідівським знаряддям. Серп, коса, косарка, жниварка,  молотарка, безтарка, як і сніп, ціп, перевесло, пів копи, копа давно вже відійшли в минуле, стали історією.(автентична,хоча й не легка культура наших предків). Та гарячими жнивні дні залишаються й по сьогодні. І така ж відповідальність за Урожай лягає на плечі жниварів, бо погода, як і колись, завдає багато  клопотів. Ото ж і донині існують прислів’я: «Не той хліб, що в полі, а той, що в коморі», «Жнивний  день, рік годує», «Хліб всьому голова». Автор цієї замітки про все це знає не з чиїхось розповідей, а й сам  попрацював на прохання керівників господарства помічником комбайнера, бо робочих рук у селі вже не вистачало.

У серпні й закінчувалися колосові жнива.  Сьогодні збирають  врожай  досконалою технікою, то жнива й закінчуються раніше. Але вже традиційно коровай з нового урожаю випікається до медового (14)  і яблуневогого Спасу (19). Хоча місяць серпень ніби приземлений, а має надважливе значення для кожного українця.

А є ще дні серпня, які розкривають історію Ніжинщини в культурно-мистецькому розвитку, як от  4 серпня – день народження Марії Костянтинівни Заньковецької, першої  народної артистки України. Цього року 165-річний ювілей з дня її народження. А народилася в селі Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині, в дворянській сім’ї Адасовських, в їхньому родовому маєтку 4 серпня 1854 р. Навчалася в приватному училищі в Ніжині. Потім у приватному пансіоні  в Чернігові. З юних років Марія дуже любила імпровізувати. Там зіграла  роль дівчинки-сирітки з казки “Донька Кащея”. А дав їй цю роль сам Леонід Іванович Глібов, знаменитий байкар, що тоді очолював драматичний гурток Чернігівського пансіону. Він і сам свого часу навчався в ніжинському ліцеї князя Безбородька.     1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина.

Дебютувала 27 жовтня 1882 на сцені першого українського професійного театру  в Єлисаветграді (нині Кропивницький) під керівництвом  Марка Кропивницького. Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. ЇЇ обдарування і творчість має велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.   Востаннє вийшла на сцену 15 грудня 1922 року.

     А в січні 1923 року їй було присвоєно високе звання – народна артистка України.

 Ім’ям М.К. Заньковецької названо український  драматичний  театр у Львові та у Києві, вулицю,  1960 року створено меморіальний музей-квартиру.

      Ніжинці свято бережуть пам’ять про свою славетну землячку. У 1964 році створено музей у селі Заньки.  А щодо мешканців Ніжина, то можна взяти витяг з науково-популярного журналу «Музика» №5/2018, Київ, де  розміщена стаття Олени Кавунник «У вінок пам’яті Марії Заньковецькій». «В ряду прикладів популяризації імені М. Заньковецької є мистецька діяльність городян Ніжина, в якому жила актриса. Вони установили пам’ятну дошку на її будинку, бережуть музей, відкрили 1993 року пам’ятник (автор О.Скобліков), облаштували сквер, назвали її ім’ям вулицю, площу, написали пісню «Заньковецької талант» (вірші М.Самка, муз. Л.Семенець). Цікавою є творчість колективу ніжинського Коледжу культури і мистецтв, якому 27 березня  2000 р. за Постановою Кабінету Міністрів України присвоєно ім’я славетної землячки». І там же: «З 2004 р. у Ніжинському українському драматичному театрі ім. Коцюбинського щорічно, за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації, виконкому Ніжинської міської ради, первинного осередку НСТДУ відбувається всеукраїнський, а з 2010 р. Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості ім. Марії Заньковецької. Його постійними учасниками є Національні академічні драматичні театри.

    І вже в новітні українські часи на Ніжинщині (с. Заньки) і в самому Ніжині у 2004 році відзначили 150 річний ювілей славетної землячки. На святі були присутні гості з Києва: Ю.М. Мушкетик – голова Національної спілки письменників Украіни, В.В.Ткаченко  – голова Чернігівського земляцтва в Києві, Леонід Горлач –поет, лауреат Шевченківської премії, редактор газети «Отчий поріг» в Києві. На святі вперше були виконані пісні ніжинських авторів з посвятою М.К. Заньковецькій: «Заньковецької талант» муз. Л.Семенець, «Пливи, мій віночку», «Древній Ніжин» муз. Івана Синиці, ав. віршів М. Самко.  У 2009 році урочисто відзначали  155- річний, а в 2014 - 160-річний ювілей.

   А ще так склалося, що гурт «Калина», артисти ніжинського району і відповідно Ніжинської РДА, що виконував  пісню «Пливи, мій віночку» на 150-річному ювілеї  Марії Заньковецької того ж року був уже визначений до Єгипту. За газетними матеріалами: «За ініціативою Міністерства культури і мистецтв України, Українського культурно-просвітницького центру «Дружба» 18-19 липня в Києві під патронатом Всесвітньої Ради з організації фестивалів фольклору (COIFF) Всесвітній фестиваль (Фольклорний дивосвіт), в якому взяли участь представники з різних країн світу: Алжиру, Індії, США,Таїланду, Туреччини, Польщі, Сербії. Україну на цьому фестивалі представляли народний ансамбль пісні і танцю «Калина» з Ніжинського району, який розпочав свій концерт з купальського хороводу «Пливи, мій віночку». Його автори ніжинці. Слова написав Микола Самко, музику – Іван Синиця. Купальський хоровод – етикетка «Калини». Глядач був у захопленні і журі визначило «Калину» переможцем.  Гурт з ніжинщини був запрошений до Єгипту на 14-й Всесвітній фольклорний фестиваль». І продовження також за матеріалами газет: Ніжинський вісник,2004, Деснянська Правда, 2004.Чернігів, Отчий поріг, 2004. Київ.  «І ось вона повернулася (Калина) з цієї чудової подорожі з перемогою. Ансамбль став володарем Золотого Ключа – найвищої нагороди фестивалю». А щодо  теми про місяць серпень то: «Фестиваль відкрився 24 серпня у День незалежності України. На це фольклорне свято прийшли представники посольства України з прапором, на якому переливалися блакитні і жовті кольори. Це незабутнє видовище». Отже, 24 серпня у День незалежності України ніжинська пісня звучала на іншому континенті в Єгипті  в місті Ісмаілія  і гурт «Калина» ( керівник – Кирилюк В. М., заслужений артист України)  привіз основну нагороду фестивалю – Золотий ключ.

     А вже починаючи з 2017 у селі Заньках, цього року  вже втретє, якраз в 165-й ювілей з дня її народження проведуть  започаткований фольклорний фестиваль її імені «Скарбниця зоряних талантів» (на фестивалі також відбулася презентація нових пісень: «Тут Марії свячене ім’я» мелодія О. Залозного, авт. віршів М.Самко;  «Ранок настає» муз. А. Литвиненко, сл. Бикова  Олександра) на який з’їжджаються і самодіяльні і професійні артисти та колективи не тільки Ніжинщини, а й з інших районів Чернігівської області.

     Також  цього року, 7 серпня, громадськість України  відзначає на державному рівні 200-річний ювілей від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша   (1819-1897). Письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач. Народився  в містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Але має безпосереднє відношення до Ніжинщини, написавши роман-хроніку «Чорна рада» з подіями, що відбувалися в Ніжині в червні 1663 р.

      Про Пантелеймона Куліша є спогади ніжинця Олександра Кониського в його книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя».

     «Полтава. 1860 рік. Тут 9 мая полтавська громада справила Пантелеймону Кулішу в вокзалі міського саду бучний обід. На той обід зібралося чоловіка з 200».

І там же:  «Довіку не забути мені одного тосту, що зняв вислужений жандар Біловодський. Після десятої чергової промови підніс такий тост: «З уст вислуженого жандаря прийміть, люде добрі, щире бажання, щоб ширилася, зміцнялася і пишалася по нашій рідній Україні та ідея українська, за яку я відвозив Куліша на заслання в Тулу».Трудно уявити собі той ентузіазм і захват, яким перейнялася уся громада, і та, що була за столом, і та, що стояла навкруги залу під вікнами…Взагалі, той час був часом, коли придавлений людський дух, вирвавшись хоч трохи на волю, знявся до такої вишини, до якої після того він не знімався вже в Полтаві. Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «скільки не було на тому бенкеті промов поважних, то, знайте, ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що живе десь далеко на чужині».

     Тут доречно буде згадати, що Шевченко бував у Ніжині, є й вірш у «Кобзарі», «Ликері» датований 5 серпня 1860 р. з посвятою Ликерії Полусмак з села Липів Ріг на Ніжинщині, на якій мав намір одружитися Шевченко, та не судилося.

    І  про все це дослідив і описав у своїй книзі перший його біограф, наш земляк Олександр Якович Кониський.  «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя». Народився 18 серпня  1836 р.у селі Переходівка Ніжинського району Чернігівської області. Автор духовного гімну«Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»).

В дитячі роки  навчався у повітовому училищі в Ніжині, а вчителем у нього був Іван  Сошенко, товариш Тараса Шевченка, що допоміг йому визволитись з кріпацької неволі. Ось так він описує роки навчання в своїй книзі: – «Ще як був я дитиною і ходив р. 1845 учитися до повітової школи у Ніжині, де той самий Іван Максимович Сошенко був учителем «чистописания и рисования».

     А ще з  літературно-історичних джерел маємо: «Українська наука зобов’язана О. Кониському здійсненням надзвичайно важливої справи: 1873 року він разом зі своїм близьким другом, колишнім кириломефодійцем Д. П. Пильчиковим, на той час викладачем полтавського кадетського корпусу, зібрали гроші на купівлю у Львові друкарні для новоствореного Товариства ім. Шевченка; в утворенні фонду взяли участь грошовиті меценати Є. Милорадович та М. Жученко й сам Кониський. Він через п’ятнадцять років, 1889 р. наполіг на зміні структури товариства з метою скасування його комерційної діяльності й перетворення його в «Наукове товариство імені Шевченка».

    Наукове товариство імені Шевченка на сьогодні знане науковцями в усьому світі.

    18 серпня 2016 року, з нагоди відзначення 180-річчя з дня народження Олександра Яковича Кониського на державному рівні в місті Ніжині було встановлено пам’ятний  знак на місці повітового училища де він навчався, а також ніжинці облаштували сквер і назвали на  його честь, а в селі Переходівка, де він народився,  відкрили меморіальну дошку.

 Микола Самко, краєзнавець