Ніжинська районна державна адміністрація Ніжинська РДА Чернігівської області

День пам’яті жертв голодомору

та політичних репресій

За соціально-демографічними наслідками Голодомор  1932 – 1933 рр. виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творен­ня перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті.

        Ця трагедія стала наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, тому радянська соціально-економічна політика тих років мала виразні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересування та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’язнення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репресивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.

Минали роки і десятиліття, зростали нові покоління, творилась історія, а правда про жахіття Голодомору залишалася державною таємницею. Практично всі документи того періоду мають гриф «цілком таємно». Замовчування про Голодомор, яке тривало у радянські часи, деформувало нашу пам’ять, але не знищило її. Зараз ми повертаємося до сторінок історії, які мають важливе значення для осмислення нашого минулого щоб, не дай, Боже, не повторилися ті чорні дні.

Злочинні  дії  сталінського режиму в  період 1932-1933 роки призвели до  загибелі не десятків і навіть не тисяч – мільйонів українських дітей, жінок,  чоловіків. Люди  помирали  не  через  неврожай, посуху або  інше  стихійне лихо – вони стали  жертвами нелюдської жорстокості.

    Правду про цей злочин, його масштаби та причини намагались приховати від людей, світової громадськості. Та минули ті комуністичні часи, коли навіть слово «голодомор» вимовлялось пошепки, а про жахливі муки людей і голодну смерть багатьох українських селян не можна було навіть подумки згадати, не те, щоб розповісти.

    Покоління змінюються, люди з вуст в уста передають розповіді про жахливі факти голодомору.

    Сьогодні ми говоримо про це відкрито, з болем, але вільно. І без остраху слухаємо, читаємо свідчення очевидців.

Спогади Лазоренка Івана Карповича, жителя с.Запоріжжя Бобровицького району, 1921 р.н. Від голоду померли батько і дві сестри. В скрутну годину їли, що приходилося: котів, собак, а в основному трави, листя, буряк. На зиму також сушили кропиву та різні трави, терли на муку та в перемішку з буряками пекли оладки. В цей час активісти ходили по хатах і забирали все, що трапиться: в кого десь було зерно, огірки, капусту. Навіть залізними палицями проштрикували все в хаті, сараї – шукали заховане зерно. Голод переживали складно, їсти не було чого, люди пухли від голоду. Навіть були чутки, що в одній сім’ї батьки поїли своїх померлих дітей. А дехто з батьків віддавали своїх дітей у притулок, щоб ті тільки вижили, бо там дітей годували.

Спогади Потоцької Марії Назарівни, жительки с.Осокорівка, Бобровицького району, 1924  р.н. У роки голодомору у нашій сім’ї було четверо дітей, але ніхто з голоду не помер. Харчувалися стеблами лепехи, листям вишень, запареною половою. Не часто, але сім’я їла й хліб, який ділили на рівні шматочки. У кого була корова, той ділився молоком із сусідами. Дуже важко було жити у 1932 та 1933 роках через повінь. Коли вода зійшла, почали засівати поля, але довше довелося чекати початку жнив. Дехто їх так і не дочекався, помер від голоду.

 Спогади Маковій Марії Варфоломіївни, жительки с.Піски, Бобровицького району, 1921  р.н. Багато людей померло від голоду. Ми були бідні, а тітка в Осовці, жила краще, але нічим не ділилася. Стало краще жити, як посадили шкаралупи від картоплі. Вродила картопля, так з’їдали по цілому чугуну великому.

Спогади Дараги Марії Дмитрівни, жительки м.Бобровиця, 1924  р.н. У 1932 році я жила в с.Піски разом з батьками та братом і сестрами, бо там народилася. Під час голодомору у нас ніхто не помер, бо у дворі в кінці городу була невелика копанка з рибою і ми весь час їли ту рибу у різному вигляді, і так вижили. Та ще, звичайно, листя з вишні, липи, цвіт акації, варили суп з лободи.                                                              

Люди були змушені їсти товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою та мерзлою капустою, картоплею; котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кротів тощо. Також траплялися випадки канібалізму.

Така їжа викликала тяжкі захворювання. Почалося масове вимирання цілих сіл. Поставлені в безвихідь селяни намагалися врятуватися втечею в міста та райони, не вражені голодом. Передбачаючи такий розвиток подій, сталінське керівництво 27 грудня 1932 р. запровадило паспортну систему з обов’язковою пропискою. Селяни, не отримуючи паспортів на руки, фактично перетворювалися на кріпаків радянської держави.

Український історик Станіслав Кульчицький стверджує: «Сталін знищував не етнічних українців як таких, а громадян України, тобто представників української національної державності, яка була для нього небезпечна навіть у радянській формі».

Страшний то був час, скільки горя зазнав наш народ. Пам’ятаймо про це. Саме з цією метою в районному архівному відділі постійно діє експозиція архівних документів «Голодомор 1932-1933 рр. на Чернігівщині: влада та народ», наданих Держархівом Чернігівської області.

Скільки загинуло людей насправді у ті дні – невідомо й сьогодні. Але треба говорити про минуле для майбутнього: безпам’ятність породжує бездуховність, яка руйнує душу нації, перекреслює історію. Тому кожен має запалити свічку в пам’ять про невинно загиблих наших земляків.

Головний спеціаліст                                                              Інна КУКУРУДЗА